Впродовж століть українська земля народжувала тих, хто ставав на її захист. Ще з часів давньоруських дружин, через героїчні походи козаків, визвольні змагання ХХ століття – і до сьогодні, коли нові покоління боронять кордони держави, – наш народ ніколи не був байдужим до своєї свободи.
Свобода для українців – це не просто слово. Це земля, яку обробляли батьки і діди. Це мова, якою лунає колискова. Це право жити гідно і без страху. Її ціну ми знаємо надто добре – вона вимірюється життям найкращих.
Кожна епоха мала своїх героїв. Тих, хто залишив домівку і рідних, аби стати щитом для інших. Їхня відвага часто була тишею після бою, а їхня жертва – тими слізьми, які неможливо витерти. Але саме завдяки їм ми досі є на цій землі, говоримо своєю мовою і маємо майбутнє.
29 серпня – це день, коли Україна згадує тих, хто не повернувся. Тих, чиї імена викарбувані на пам’ятниках і меморіальних дошках, але ще більше — у серцях людей. Це день, коли пам’ять стає спільною молитвою народу, коли ми зупиняємося, аби вклонитися полеглим.
Ми бачимо їхні обличчя на старих світлинах і в сучасних фото. Ми чуємо про них у спогадах побратимів і у шепоті вітру над полями, де колись точився бій. Вони – в нашій історії, у вулицях, названих на їхню честь, і в тиші хвилини мовчання.
Україна вистоїть, бо її захищають ті, хто не боїться віддати найдорожче. І наш обов’язок – берегти цю пам’ять, розповідати про них дітям і онукам, щоб наступні покоління знали: свобода не приходить сама. Вона виборюється.
Схилімося у мовчанні. Згадаймо. І нехай у кожному серці живе вдячність тим, хто віддав життя за Україну.