На півночі Тернопільщини знаходиться невеличке місто Кременець, що оточене Кременецькими горами. Центральна вулиця витягнута вздовж ерозійного яру, що пролягає у гірській долині. Системною структурою місто ніколи не володіло; бічні вулички пролягають на схилах гір, що оточують долину міста. Вже у часи Галицько-Волинського князівства місто входило в систему оборонних споруд, у зв`язку з чим вперше згадується у Галицько-Волинському літописі від 1227 р. Вистоявши у протистоянні з монголо-татарською навалою у 1241 році стало першим серед руських міст, яке не піддалося чужинцям. Своєю назвою місто завдячує великій кількості кременю, який залягає у товщі породи, а також зустрічається навколо міста у вільному стані. Магдебурзьке право місто отримало в 1438 р. у числі перших серед волинських поселень, перетворившись згодом на значний торгівельний та ремісничий центр. Постійна загроза нападів ординців спонукала до розбудови замкових укріплень. Спочатку литовські князі, що володіли містом з XIV ст., а згодом королева Бона Сфорца, дружина польського короля Сигизмунда І Старого, яка отримала Кременецьке староство в 1536 р., перетворили фортецю на неприступну твердиню. Згодом Кременець стає значним культурним, релігійним осередком. Тут діяли відомі, далеко за межами регіону, навчальні заклади – Волинська гімназія, Кременецький ліцей, Волинська духовна семінарія. Також існували православні, уніятські та католицькі монастирі, що залишили по собі архітектурні комплекси.
На початку XIX ст. місто стає знаковим освітнім осередком Правобережжя, оскільки тут засновано Волинську гімназію, що згодом перейменовано у ліцей. Тут концентруються наукові кадри європейського рівня. В місті народилися український композитор Михайло Вериківський, польський поет Юліуш Словацький, єврейський просвітитель Ісак Бер-Левінзон, дослідник Сибіру Олександр Чекановський, письменник-постмодерніст, перекладач Юрій Покальчук, перекладач і бард Віктор Морозов.