Комплекс споруд пам’яток архітектури місцевого значення (охоронний № 2070 М).
Від Почаївської лаври на південний схід тягнеться вулиця Липова, гострим кутом оминаючи монастирське кладовище прямує до Свято-Духівського скиту. На горі, на відстані трьох кілометрів від лаври розташувався монастир. Датою заснування вважають 1219 рік, саме тоді було закладено церкву Преображення Господнього і монастир грецьким монахом Мефодієм при сприянні меценатів. Спокійне життя в молитві і праці порушували татарські набіги і моровиця (чума). Відновлення датується аж ХVІІ ст., від отців Василіян переходить до магнатів Чарторийських, так діяльність з друкарнею і просвітництвом чергується забуттям. 1900 рік – вкотре відновлення, будуються церкви, житлові приміщення (келії). У 1960-х обитель було пристосовано під психіатричну лікарню. У 1990-у відновлюються богослужіння.
На початок ХVIII ст. скит і Почаївський монастир належав громаді греко-католиків. Третій поділ Речі Посполитої 1795 року спричинив приєднання Волині до Російської імперії, як наслідок навернення до православ’я.
Коли скит припинив своє існування – невідомо, але у документах 1831 року про повернення Почаївського монастиря православній громаді, серед майна він не числиться.
1898 року археологи виявили старовинний рукопис з історією першого почаївського монастиря. Вже за 2 роки землю «Скиток» було викуплено, щоб знову закласти скит в ім’я Святого Духа. Особливі зусилля до відновлення доклав єпископ Житомирський і Волинський Модест.
Нова кам’яна церква архітектурою повторювала стару. Головний скитський храм цегляний на два поверхи. Зведена на найвищій точці монастирського подвір’я – є ця двоярусна церква, верхній поверх – це Свято-Духівський храм, а нижній – св. Серафима Саровського.
До монастиря веде надбрамний корпус із воротами і надбрамною церквою, що зведена у цегляному стилі у кольорі вохри.
Завершення будівництва (освячення) церкви у псевдоруському стилі або ж російського модерну датується 1903 роком. Храм має поновлені розписи 90-х рр. ХХ ст., оскільки його приміщення використовували для інших потреб протягом 60-80-х рр. ХХ ст. Ззовні храм має багатий архітектурний декор у вигляді цегляної кладки, фарбовані стіни та блакитного кольору стрілчастої форми куполи.
За абсидою храму стоїть Всіхсвятська церква, що характеризується особливою цегляною кладкою стін та відсутністю зовнішнього тинькування. Храм пофарбовано у колір вохри.
Ліворуч від Свято-Духівського храму вже у ХХІ ст. збудовано церкву на честь Іверської ікони Божої Матері. Це найбільший храм монастиря, де відбуваються всі уставні служби. У цей ж період зведено сучасну дзвіницю, приміщення іконної крамниці, які створюють своєрідний мур, що огороджує подвір`я праворуч від надбрамного корпусу.
На території монастиря є колодязь, глибиною понад сто метрів. Вода тут вважається цілющою.
У монастирі зберігаються чудотворні Богородичні ікони («Іверська», написана у 1912 на Афоні, «Федорівська», «Споручниця грішних»), є частинки мощей святих із різних куточків світу.